|
    Прочтений: 0 Посещений: 118 Дата публикации: 7.4.2026 Перед нами - п*ятиповерхівка. Не хрущовка, не сучасний житловий будинок на Борщагівці: ні, справжня сталінка! Справжність її видають великі важкі двері, квадратні вікна на три секції, сіро-коричнева цегла стін і запах підцвівшої вологи. Так, це не житловий будинок. Це одна з тих конструкцій, на яких свого часу трималась вся міць і велич совка. Це - адміністративна будівля! Їх таких розкидано по місту сотнями, набагато більше, ніж ми звикли помічати. Спеціально підібраний колір цегли ніби відсікається мозком, потрапляє в сліпі зони проміж ще імперською забудовою і недолугих сучасних офісів. Але ми-то знаємо: вони - сірі сталінки - поруч, завжди поруч, спостерігають за нами, контролюють кожну нашу дію, ведуть нас за руку по правильному шляху і не дають оступитися. Точніше, так думали наші батьки; або батьки наших батьків, чи навіть їхні. Ми - діти незалежності - навряд зрозуміємо цей тихий страх і абсолютну довіру до тих, хто знає краще. До п*ятиповерхівки з різницею в пару хвилин під*їхало три машини: першою була компактна електричка, за нею - сучасний довгий седан, і останнім - вже не новий, але все ще актуальний тонований позашляховик. Кого ми побачили там? Водій першої машини - вкрай худий, з гострими рисами обличчя, каштановим волоссям і світлими очима. На ньому однотонне худі, широкі джинси і білі кросівки. Йому за тридцять, можливо, навіть за тридцять п*ять. Він не всміхається (як і ніхто з тих, кого ми побачимо далі), нікого не чекає, і відразу проходить всередину, із зусиллям відкриваючи важкі двері. З другої машини виходить пасажир, а точніше - пасажирка. Їй десь п*ятдесят, на ній коричневий брючний костюм і зручні туфлі на низькому підборі. Так, вона виглядає ефектно, ані краплі не намагаючись спотворити власний вік! Машина від*їжджає, але вона не поспішає зайти всередину: спочатку щось шукає в сумочці, потім довго дивиться в телефон, і заходить тільки згодом, коли двері відчиняються зсередини, і на вулицю вислизає якийсь непримітний клерк. Останнім під*їжджає позашляховик. З-за керма виходить водій і рухається в бік дверей. На ньому вовняний костюм під сорочку без краватки. Краватка була б доречною: костюм явно парадний, і вельми гарний. Але на вулиці вже тепло, ось-ось почнеться справжня спека, і костюм трохи не по погоді, тож, схоже, краватка лишилась в машині, а верхній ґудзик сорочки недарма розстібнутий. Наш третій герой середнього зросту і середньої статури. У нього карі очі, і це найменш усміхнена частина його обличчя. Він відкриває двері одним відпрацьованим рухом, підійшовши до них ніби трохи збоку, так, щоби зменшити зусилля. Він ниряє в напівтемряву коридору, а двері за ним беззвучно і важко закриваються. - Вітаю, всіх вітаю, - останній прибувший заходить в кімнату і обводить присутніх уважним поглядом. Перший і Друга вже в кімнаті. Вони сидять за великим столом, що займає майже весь простір. Розрахований на вісімнадцять-двадцять людей, що могли б поміститись одне навпроти одного на відстані, достатній для уникнення раптового мордобою, стіл, втім, не виглядає надійною перешкодою: зроблений зі вторсировини, він не був розрахований на десятиліття служби, і мав бути списаний черговим керівником надважливої установи, що обіймає нашу п*ятиповерхівку, щойно розпочнеться новий бюджетний рік. Але щось в долі стола склалось не за планом, і тепер він служить опорою для долоней і ліктів при нечислених нарадах, що трапляються саме в цій кімнаті. Якщо вам цікаво що то за кімната - просто уявіть клас у старенькій школі. Його вже відремонтували, за батьківські гроші повісили вертикальні жалюзі, а підлогу вкрили лінолеумом, та ніщо з цього не наповнило цей простір радістю. Така от і наша кімната, з єдиною відмінністю: сюди не заглядала не тільки радість, а і будь-яка емоція. Не варто дивуватись: ця будівля не була розрахована на почуття від моменту створення. Та й на правду не всім то треба. - Доброго дня, - Перший не подивився на Третього, щось уважно роздивляючись в телефоні. - Вітаю, пане Т., - Друга сиділа впівоберта до входу, куцо окинувши Третього поглядом, - дякую, що не спізнились сьогодні суттєво. - Я завжди приходжу вчасно! - куточок губ Третього смикнувся в бік посмішки, даючи зрозуміти, що озвучене щойно є жартом. Він всівся на стілець найближче до голови столу, таким чином, щоб бачити обох присутніх. Безсумнівно, він зайняв би місце в голові, але там стояла тумбочка з телевізором. Протилежний кінець столу був Т-образним, що знищувало ефект сидіння в голові. - І зараз саме час вирішити як ми житимемо далі. - Схоже, всі троє знають про що мова. І зовсім не схоже, що мова про щось приємне. Скоріш за все, у цих трьох є спільна проблема, яку їм треба вирішити разом. Втім, давайте послухаємо далі. - Цього варто було очікувати. Цього. Варто. Було. Очікувати! - Пане П., ніхто з присутніх не сумнівається в ваших навичках провидця. І у нас з пані Д., запевняю, достатньо досвіду щоб передбачати подібні ситуації. Я наполіг на нашій зустрічі не для вислуховування істеричних коментарів. Ми маємо швидко прийняти одне з очевидних рішень і рухатись далі. - Я не зрозуміла, чому ви дозволяєте собі піднімати голос! Це непрофесійно і геть неприйнятно, - Друга і Третій одночасно встромили погляди в Першого. - По-перше, я вважаю, що саме ваше ігнорування загрози призвело до ситуації, в якій ми опинились. А по-друге, - нагадаю, - як би вам того не хотілось, рішення має прийматись одностайно. А отже ви будете слухати все, що я вирішу вам сказати! - Зрозуміло, все як завжди, - Третій піднімається і йде вздовж столу і назад. Друга не відривала погляду від Першого. Зараз погляд не виглядає гострим, скоріше справляє відчуття катка, що не лишить на своєму шляху нічого, щойно набере швидкість. Перший, втім, не виглядає засмученим. Його погляд у відповідь ніби не зачіпається за Другу. Здається, він не зачіпається навіть за стіну за її спиною, і направлений кудись в бік державного кордону, де точаться по-справжньому важливі події. - Добре, пане П., і що ж ваші очікування кажуть щодо найкращого виходу з ситуації? Ми вот з пані Д. ще не обговорювали, але я не сумніваюсь, що ми легко знайдемо спільне рішення. А от щодо вас я не маю такої впевненості. То що скажете, що вам зірки нашепотіли? Перший, схоже, пропустив саркастичну нотку в голосі Третього. Подивившись на нього так само наскрізь, він спочатку ніби хоче щось сказати, а потім широко махає рукою і гучно видихає. - Знаєте, я вам дивуюсь. Ви ж, освічена людина, промовами своїми за хвилину можете натовп на штурм парламенту підняти, а щойно виникає потреба справжні справи робити - перетворюєтесь на дитину. П., послухайте: ми з паном Т., звісно ж, все це передбачили. Думаєте, я б просто взяла і за дві години прилетіла б до Києва з Брюсселя? Думаєте, ми не очікували такого розвитку подій? Ми від вас хочемо зараз однієї простої дії: ми всі погоджуємось на пропозицію, що надійшла вранці від наших шановних колег, підписуємо документ і роз*їжджаємось по своїх справах. Мене чекають в корпоративному офісі люди, знаєте, іншого масштабу. Мені потрібно побачити ваш підпис поруч з моїм, і ми не побачимось до наступного року. - П., ти розумієш куди тебе приведе твоє викаблучування? Я завтра бачитиму обласного прокурора. Ігорьок, знаєш, він колись теж був як ти. Але вчасно зрозумів як все влаштовано. Я йому підказав, і він зрозумів. І тепер бачиш де він? Во-от, а тепер подумай, ти хочеш як він, чи - хочеш зовсім інакше? Третій знову встає, і знову йде вздовж столу. На мить здається, що він хоче підійти до Першого, але так і не перетинає кордон середини стола, і знову повертається на своє місце майже в голові. - Ваша пропозиція неприпустима. Я передбачав і цю ситуацію, і вашу пропозицію, і відповідь однозначна: ми маємо вийти і публічно заявити про цю ситуацію. Це єдине рішення, на яке я погоджусь. - Ти розумієш що ти кажеш? - П., ви.. ви в своєму умі?! - Друга переходить на крик настільки раптово, що навіть Третій здригнувся, - ви кому таке пропонуєте? З власною репутацією робіть що хочете, але мою - не чіпайте! Здивування Першого промайнуло дуже швидко. В його очах з*являється небачена до того легкість і натхнення: - Ми не за те бились всі ці роки, щоб зараз йти на компроміси! Я віддав цій справі всю свою молодість, і я не дозволю нікому влаштовувати розміни і договорняки! Нехай, нехай у вас є розум, але немає ані грама совісті, і я не буду це приховувати чи потакати цьому! Я.. - Перший зупинився, щоб підібрати влучне слово. Його погляд на мить повернувся в кімнату, і він помітив погляди і обличчя своїх візаві. Третій, червоний і спітнілий, дивиться на нього з ненавистю. Друга - нарочито відсторонена, її обличчя знекровлене, а очі дивляться вище голови Першого. - Я не піду на це, - Натхнення Першого покинуло його. Бо натхненню немає що робити в таких будинках. Ми гадки не маємо, що далі відбувалось за тим столом, в тій кімнаті всередині того нікому не потрібного будинку. Зате ми знаємо, що близько другої по обіді десь в іншому місті прокинувся один чоловік. Прокидатись йому було важко: робота мера - то непроста робота, і чоловік вже давно зрозумів, що найкращий спосіб її спростити - трохи випити за обідом, перед вечерею, під час та після неї, а найкращий спосіб провести час до обіду - поспати. Тож чоловік відкрив дбайливо лишену біля ліжка баночку пива, зробив перший ковток і кволо потягнувся за телефоном. В повідомленнях не було нічого цікавого, допоки він не догортав до відправленого ним вчора пізно ввечері. Чоловік здивувався, наскільки дозволяв його стан. Мимохідь повз його обличчя промайнула навіть тінь сорому. Але він взяв себе в руки, відкрив чат і видалив своє останнє повідомлення: - Бляха, що за хєрню я їм вчора написав? Сподіваюсь, ці клоуни не встигли то прочитати. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
deretto - Криза
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |